Ієн Бенкс "Осина фабрика"

Я завжди вважала себе людиною з добре розвиненою уявою та багатою фантазією. Але з моменту, коли перегорнула останню сторінку книжки, ілюзія розбилася на друзки. Навіть якби я повернула час назад та обрала з безлічі варіантів розвитку подій найідеальніше, я й тоді не змогла би, мабуть, передбачити фінал роману.

Після розв’язки, що сильно б’є по свідомості (як головного героя, так і читача), Френк Колдгейм також ставив собі запитання: що сталося б, якби все від самого початку пішло за іншим життєвим сценарієм. Можливо, вийшло би інакше. Але до чого тут думати та шкодувати про те, чого так і не відбулося? Тепер належить жити з тим, що є.

Майже до останніх сторінок я вважала головного героя та творця моторошної «осиної фабрики» Френка клінічним психопатом, що холоднокровно вбиває людей та тварин. Та не просто вбиває, а змушує їх пройти крізь доволі тривалий, продуманий до деталей сценарій смерті, породжений його збоченим розумом. Але те, що чекало на мене наприкінці оповіді, змусило настільки кардинально змінити думку про всю сімейку Колдгеймів, що я мало не фізично відчула всю силу тих емоцій, які, мабуть, пережив Френк, коли дізнався те, про що дізнаватися йому було не можна.

Поки що я більше не читатиму інших романів Ієна Бенкса. Нехай цей перший з його прочитаних творів залишиться в моїй пам’яті хорошим зразком сучасної готичної літератури з елементами соціальної драми та значними вкрапленнями психології особистості. 

Як і Френку, мені також потрібен час...