Максим Бутченко «Куркуль»: відродження історичної пам’яті

Події роману засновані на реальній історії родини автора та розгортаються на Слобожанщині у перше десятиліття панування совітської влади. 1930 рік. Триває примушування селян записуватися до колгоспів, розпочалася «продрозгортка», в «одноосібників» відбирають «надлишки», люди вже діляться на «своїх» та «ворогів партії». Але багато хто розуміє, що «лише вхопивши за шкуру, можна привести до блискучого комунізму». І нічого від того доброго не буде. А мине ще 2-3 роки й розпочнеться найстрашніше – голодомор.

На тлі цих страшних подій 1930 року розгортається історія родини Шевченків: заможного селянина Федота («куркуля» та «одноосібника», як почали називати працьовитих селян нові володарі життя після захоплення влади), його дружини Сашки, їхніх двох дочок та Петра, молодшого Федотового брата. Багато їм доведеться побачити, стерпіти, змовчати, вибороти. Проте вони знають, що попри все треба триматися одне за одного, берегти любов та підживлювати в душі навіть мікроскопічну іскру надії. Хоча й Шевченків не минув розбрат у родині. Людина не досконала, кожен має свої слабкості. Та чи не у найтяжчих випробуваннях долі перевіряється людська гідність? Не всі можуть витримати такий надскладний життєвий іспит. Не вдалося це й Петру. Не втримав він свою родину, звинуватив брата, а загубив свою долю…

Роман побудований за класичним розгортанням сюжету. В експозиції ми дізнаємося про життя Шевченків у рідному селі, про стосунки в родині, історію головних героїв. Характер Федота розкривається вже з перших сторінок – сцена рятування та лікування доньки, ставлення до коня Жвавого, вірного товариша та помічника у праці, стосунки із красунею-дружиною. З найдрібнісіньких деталей вимальовується образ господаря, який все життя обробляв своє поле, любив свій край та шанував людей, що на цій землі живуть. Федот Шевченко був упертим, проте волю свою нікому не нав’язував. Хотів лише працювати та створювати добробут для своєї сім’ї. Нову владу сприймав як поневолювачів, що малина меті лише пограбування людей.

Антагоністом Федота в романі виступає його рідний брат Петро. Слабкішій за брата морально, низький духом та хтивий чоловік вирішив, що треба бути на боці совітів, що так буде спокійніше, тепліше та ситніше. Постійно намагався схилити до такої ж думки й Федота. Але загравання з більшовиками, як відомо, мало кому було на руку ковінька, от Петром врешті потрапив у їхні мерзенні жорна.

Сашка – наче світлий промінець у чорні часи. Вона постійно намагалася стримувати свого прямолінійного чоловіка, відвести його від негараздів. Проте завжди знала: він ладен зробити будь-що, аби захистити її та дітей. На смерть піде, а родину захистить. І вона буде завжди поруч. І у затишній оселі, де смачно пахне їжею, і у жахливих умовах на засланні вона підтримувала чоловіка, себе та дітей. Можливо, саме завдяки любові людина здатна пережити найстрашніше?

Зав'язка та розвиток дії - боротьба селян за право жити вільним чесним життям. 
Кульмінація - наслідки повстання та підсилені акції з "розкуркулювання". Початок того, що згодом перетвориться на геноцид.
Розв'язка дає нам надію на те, що можна подолати тяжкі часи, вижити, вистояти. Але, на жаль, не перемогти...

Паралельні сюжетні лінії твору розкривають долі інших героїв, що відігравали на різних етапах свої важливі ролі у житті Шевченків. Старий Нестор, давній товариш вже померлого батька Федота та Петра. Він так любив розповідати різні історії, що й не переслухаєш його. Посланець партії Іван Єгорович Горовий, мерзенне людисько, яке вирішило, що має право розпоряджатися тисячами людських життів. Багато їх було в ті часи, таких ось посіпак «горових».

І кожен образ постає в романі настільки чітко, що хочеться простягнути руку та доторкнутися до нього. Авторові вдалося досягти такого ефекту через напрочуд образну мову. В романі використано дуже багато різноманітних метафор, сталих виразів, прислів’їв. Це не просто робить читання вельми цікавим, а ще й дозволяє пропустити крізь себе всі ті страшні події, відчути сум та біль цілого народу. І багато чого зрозуміти. І усвідомити, що більше нізащо в світі неможна допустити подібних страждань. А коли твір здатен викликати сильні емоції, значить, душа відгукнулася. Для мене це є одним із головних критеріїв гарної оповіді.