Книжкове божевілля або чому я більше не піду на Книжковий Арсенал

17-21 травня 2017 року в Україні відгримів VІІ Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал».  Подія такого масштабу, метою якої є популяризація читання, представлення нових видань, реклама видавництв та знайомство із новими авторами, для будь-якої країни має надзвичайно важливе значення. Вже кілька років поспіль я приємно вражена тим, як в Україні зростає попит на книжки, скільки нових імен з’являється в літературі – авторів, перекладачів, видавців. Шириться навіть армія книжкових блоґерів різної спрямованості – відео блоґери (або букт’юбери), інстаблоґери, письмові блоґери (до них належу я) тощо. Гадаю, незабаром за обсягами читання та книговидання ми скоро наздоженемо Ісландію 😉 Проте цьогорічне відвідання Книжкового Арсеналу наштовхнуло мене на певні роздуми стосовно того, що саме я завжди очікую від цього фестивалю, навіщо регулярно його відвідую та чого чекати від себе надалі. Вийшовши 19 травня із повним заплічником та ще торбою книжок із приміщення Арсеналу, мене осяяли думки про це. Аж ось я вирішила розкласти по поличках все, що я думаю про себе в Арсеналі та про Арсенал у собі.

Для чого люди приходять на Книжковий Арсенал? Мова йде саме про пересічних громадян, авторів та видавців в цьому контексті я не зачіпаю. Отже мої кількарічні спостереження дозволяють мені узагальнити таке:

1. Дізнатися про новинки книговидання 📖

2. Відвідати різноманітні лекції, обговорення, презентації, програми тощо 🗣

3. Отримати автограф улюбленого автора 📝

4. Поспілкуватися із подібними до себе, тобто з такими ж самими шанувальниками та цінителями книг 👩‍👩‍👧‍👧

5. Купити книжки (новинки або ні – не суттєво) 📚 

6. Просто подивитися на читацьку публіку та себе показати 👫

А для чого ж я відвідую Книжковий Арсенал? З усіх пунктів єдиною моєю метою завжди була купівля книг. Тобто пункт № 5. І все.

Цього року я йшла на КА з конкретним, складеним заздалегідь списком книжок для придбання. І саме за цим списком я приблизно за годину обійшла стенди потрібних мені видавництв. Але я завжди проходжу всі стенди, бо цікаво подивитися на продукцію всіх видавництв. Проте навіть на це мені знадобилася лише година.

І я відчула розчарування. Це як свято нового року – чекаєш його кілька місяців, готуєшся, чекаєш дива, а новорічна ніч швидко минає, і нічого надзвичайного не відбувається. Просто прокидаєшся уже в новому році. Так і з Книжковим Арсеналом.

Я дуже рада придбаним книжкам, але так само могла купити їх на сайтах видавництв. До речі, це було б навіть дешевше. Я порівнювала деякі книги. І все. Дива не сталося. Я просто знов отримала те своє специфічне задоволення книжкового хробака – накупила нових книжечок.

Тобто саме для мене, хто відвідує КА виключно заради п. 5, ходити туди не має сенсу. А все інше мене не цікавить. Автографи я не збираю, дискусії чи презентації люблю  дивитися в запису вдома на самоті, інтерв’ю з улюбленими авторами – читати в інтернеті також вдома на самоті. 

Ось саме через всі ці причини я, мабуть, більше не піду до КА. Хоча, до наступного фестивалю ще чимало води спливе 😉