«Записки Відока, начальника паризької таємної поліції» у 2 томах

Ежен Франсуа Відок – реальна особа, колишній злочинець та каторжник-утікач, який згодом зміг зайняти доволі високу посаду у паризькому карному розшуку.

З його мемуарів ми дізнаємося про всі перипетії шаленого життя звичайного французького хлопця кінця 18 століття. Складні були часи, які в багатьох випадках диктували людині напрями життя та вибір поведінки відповідно до ситуації. Проте стати тим, ким став згодом Відок – це цілком його власний вибір. І, як свідчить більш глибоке вивчення долі каторжників, вибір доволі розумний. Хтозна, де б він опинився, якби своєчасно свідомо не пішов на співпрацю із поліцією. І чи могли б ми зараз назвати саме цю людину засновником кримінології та оперативно-розшукової роботи сучасної поліції.

В першому томі розмова ведеться від першої особи. Тобто сам Відок проводить читача всіма найтемнішими та найпотаємнішими закапелками свого раннього дитинства та юності. Стосунки з батьками, крадіжки та інші злочини, розкидання грошима та зв’язки із сумнівними жінками – чи то кров молода шибала в голову, чи то вдача така була у людини, але скоро Франсуа загримів до тюрми. А колишніх в’язнів, як відомо не буває. Ось і стали тюрми для молодого чоловіка. В книзі чітко вказується вік в різні етапи життя, отже Відок встиг двічі одружитися та кілька разів побувати за гратами до 20 років. Не дивно, бо в ті часи дорослішали рано.

Другий том дає нам не менш докладні описи буденності героя в якості агента таємної поліції, який згодом став вельми поважною особою у широких колах певного контингенту. Все життя Відока – як на долоні. Однак є питання: як в мемуарах мемуарист зміг описати свою смерть та похорон? Про останні роки життя цієї надзвичайної людини ми дізнаємся від третьої особи. Хто вона – не відомо. Але дякувати тому загадковому оповідачу про те, як саме закінчив своє славетне життя паливода, хто йшов за його труною та скільки грошей їм було за це сплачено за заповітом Відока.

Що стосується літературної характеристики твору, то він, скоріше, належить до різновиду пригодницької літератури, аніж до детективу. Описи надто детальні, навіть настільки, що час від часу це може дратувати. Однак я знаходжу багато паралелей з іншими авторами того часу: Лоренсом Стерном, Джорджем Мередітом, Морісом Лебланом. Є щось схоже у стилістиці – такі ж масштабні описи чого завгодно, безліч найдрібніших деталей. Проте саме ці автори були для мене більш цікавими, ніж «Записки Відока». Можливо через те, що не всі вони написані самим Відоком.

Проте скласти власне враження про історичну постать варто. Адже мало хто стає відомим, ще й через віки. А талант Відока очевидний: ця людина була неперевершеним майстром перевтілень, актором-самородком та чарівною людиною, яка могла розташувати до себе не тільки жінок, але й бандитів, тюремних наглядачів, а згодом і поліціянтів.