Андрій Кокотюха "Чорний ліс": з темряви лісів - у темряву розуму

«Історію пишуть переможці, тому в ній не згадується про тих, хто програли». Ці слова належать Артуру Дрекслеру, засновнику НСРПН (NSDAP), і саме так відбулося з історією Другої світової війни. Безліч фактів-покручів, замовчувань та вигадок закарбувалися, на жаль, у свідомості мільйонів радянських людей. Та й за пострадянських часів довести правду про той жахливий період  до багатьох людей неможливо навіть завдяки відкритим архівам.

Але процес триває. Нехай дещо повільно, але він є. Я дійсно це відчуваю та вірю, що згодом ми всі проведемо власну «переоцінку цінностей». Для цього й пишуться книжки, подібні «Чорному лісу». Події, через які нас проводить автор, вигадані. Але ситуація, в якій опинилися західні області України (зокрема Волинь) у 1943 році – абсолютно реальна.

Найгарячіші часи для підпілля УПА, коли доводилося битися з потрійним ворогом – нацистською Німеччиною, польською Армією Крайовою та радянською владою. Проте вони знали, з ким та що воюють. А ось для Максима Коломійця, колишнього міліціонера, доля підготувала серйозні моральні випробування. На чиєму боці правда? Чому «бандерівці» проти СРСР? Чому стали зрадниками? Адже ми одна країна! Та чи дійсно одна?..

Максиму, ув’язненому за вбивство колеги, судилося очолити диверсійну групу. Це вже зараз ми знаємо, що такі групи були одноразові. Їх набирали в тюрмах серед «зеків», відповідно натаскували фізично та психологічно, та закидали в тил ворог для виконання завдань. Не багатьом доводилося вижити або не потрапити в полон. Але сталося так, що потрапив радянський диверсант до партизанського загону УПА. І саме знаходячись там йому доведеться визначитися у своїх переконаннях, багато чого зрозуміти та ухвалити для себе остаточне рішення…

В романі гарно виписані постаті інших героїв, з усіх сторін: німці, поляки, росіяни, українці, НКВД-шники, пропагандисти, розвідники, диверсанти, партизани. Пошматовані країни, розкуйовджені долі, загублені життя.

Це історія про колишніх «тих, що програли», і про «переможців». Проте судити про хід історичних подій будуть наступні покоління. Ми одне з них.